Валерій Кулик. У мареві мальв

ЖІНКА З ІНШОЇ ПЛАНЕТИ
 Ліричний цикл

* * *

Скажи, яка твоя планета
І як до тебе долетіть?
Велике щастя для поета
Цю жінку серцем зрозуміть.

Як золота сяйна монета
Твоя краса в мені дзвенить...
Яскравим видивом сонета
Тебе я прагну підкорить.

Ти на світанку привітала
Словами любими мене.
І твоє сонце весняне

Світити щастям рідним стало.
В ту мить усе навкруг світало,
Як вічне диво неземне.

         17 червня 2006 р. 

 ***

Ти не така, як всі.
Не схожа ти на всіх.
Знать з іншої планети прилетіла.
Розрада моя люба, милий сміх
І весняне твоє жагуче тіло.
     Світами я тебе в житті шукав.
     Я продирався через дикі терни.
     Я древнім був, а часом і модерним
     Коли твій образ у душі плекав...
Ти птаха осіянно-золота —
Чаруєш мене дивними очима.
А даль твоя й незрима висота
Мене хвилюють і бентежать чимось...
     Ти йдеш садами, листячком рудим
      О неповторна зоряна красуне!
      Чи не тому буває мені сумно,
      Коли в полях осінній тане дим...
Складаю оду я одній тобі,
Увесь гублюсь у всесвіті любові.
Моє блаженство і нежданий біль —
Ти майський цвіт в народженому слові...
      Я знову прагну бачити тебе,
      У спогадах чманію і хмелію...
     Тобою лиш я безнадійно мрію,
     Де раннє сонце й небо голубе.

                 4 липня 2006 р.

***

Жінка така вродлива,
Та ще й пломінка така,
Випала, наче злива —
Люба й стрімка.

Над світанковим полем,
Де соняшники й луна,
Сяяла ніжним болем,
Сонцем вона.

Жінка така грайлива
І золотисто-дзвінка,
Ніби ранкова нива,
Чиста й гінка.

Я так чекав на неї,
Губився і стовбенів.
Пінились орхідеї
Маревом снів...

Жінка земна щаслива
Стрілась таки мені.
Як я заждався дива,
Ще й навесні...

    З грудня 2005 с. Хрестівка 

***

НОКТЮРНИ

(/Диптих)

І

Всю ніч шуміла нам гроза,
Палахкотіли блискавиці.
І злякано кричали птиці
Там, де горіла рогоза...

Очей коханих бірюза
Крізь гул безлюдної столиці
В душі моїй усе іскриться
І серце навпіл розріза...

А я тебе прошу, молю
І мовчазну, й сором'язливу...
У льолі ревного жалю —

Таку усміхнену й щасливу...
І як забути нам ту зливу
З гарячим шепотом: "Люблю" ? 

II

Квітки надій... Пелюсточки гіркі...
У безвісті нічній — розлуння літа.
І небеса високі та зіркі,
І тінь знадлива на твоїх ланітах...

Миттєвості щемливо-пломінкі...
А ти, чуттям солодким перегріта,
Все поринаєш в спомини п'янкі,
Які ніяк не можуть відгоріти...

О ніжна феє! Смутку золотий!
Лишилось нам півкроку до любові.
Кохаюся в твоїм жагучім слові.

Цей келих, я прошу тебе, надпий!
Тієї ночі потяг наш стрімкий
До ранку мчав крізь далі малинові...

Поїздом Сімферополь-Одеса 29 червня 2006 р.

***

У Всесвіті згубився образ твій,
На відстані віків тебе шукаю.
Складних доріг розплетений сувій
Жаждиве моє серце обтікає.

Гарячих мрій ледь зримий зореліт
Знов на світанку в далі твої лине.
І сяє мій неперебутній світ
У дзеркалі ранкової краплини...

Я знаю безліч дорогих планет,
Всеж є одна — придумана тобою.
Вона сія, мов срібний амулет,
Над морем, де жаріє шал прибою...

0 диво з див! Яка бездонна ніч!
Любов яка між папороті цвіту!
1 коси усипають світло пліч,
А ми радієм василькам і літу...

Твоя планета — то для мене рай.
Я все життя таки лечу до неї.
Бо вже кохання квітне водограй,
Мов посмішка моєї Дульсінеї.

22 червня 2006 р.

***
Я віднайду твою планету
В жаждивім всесвіті своїм,
Легку замовивши карету, —
Хай спорожніє знову дім...

Палю останню сигарету —
Витає ароматний дим.
Доземно кланяюсь сонету
За те, що він був молодим...

І ямбами зігрію душу,
Всю ніч до тебе летючи.
Нарешті віднайшлись ключі

Я ними спокій твій порушу.
Так, долетіть до тебе мушу,
Коли ще світло при свічі...

20 червня 2006 р.

***

СОНЕТ З ВІДТІНКОМ НАДІЇ

Якщо ми не зустрінемось ніколи.
Беззахисною буду, мов дитя...

   Галина Хмільовська

То дай нам, Боже, та колись зустрітись, 
Не розминутись на вітрах доріг.
Спокутую свій незбагненний гріх
І жду вогню, що прагне розгорітись...

Важливо так в словах не повторитись.
Прийди, прилинь, возрадуй мій поріг!
Одна лиш ти — жаждливий оберіг...
За тебе лиш я змушений молитись.

До забуття, до зойку сивих скронь
Плекаю в серці крихітну надію.
І в радості шаленій молодію —

Метеликом лечу на той вогонь,
Щоб доторкнутись до твоїх долонь,
Запевнивши, що я кохати вмію...

Потягом Сімферополь-Одеса 29 червня 2006 р.

***

Жінка з іншої планети,
До очей твоїх лечу,
ї тремтять мої сонети
Аж до болю, до плачу...

І тріпочуть ранні віти
У прозорому вікні.
Шелестить квітневий вітер
Знай підспівує мені.

Жінка з іншої планети,
Де зустріну я тебе?
Заздрять хай мені поети —
Небо в мене голубе.

Я тебе, мій цвіт, кохаю,
Все журюся в забутті.
Ти чарівна квітка маю —
Найдорожча у житті.

Жінка з іншої планети
Знов наснилася мені.
І гарячі любі злети
Перезоріють в пісні...

Потягом Херсон-Вадим 6 червня 2006 р.

***

Жінкам, які мене кохали,
Я низько кланяюсь до ніг.
В липневу спеку, в лютий сніг
Складав я ніжні мадригали.

Вони зі мною щастя знали —
Прозоро лунивсь любий сміх...
А я пірнав без тями в гріх,
З глибин збираючи корали.

Й не завжди прагнув під вінець
Вести омріяну царівну.
Мій надто скромний гаманець

Тоді не мріяв ще про гривну.
Як серце б'ється знов нерівно —
Іще ж любові не кінець...

6 липня 2006 р.